Анотація: Написання цього критико-біографічного нарису Леонід Смілянський мотивує необхідністю «марксистського студіювання творчості» дорадянських письменників. Автор визнає популярність Бориса Грінченка в читацькому, насамперед селянському середовищі, значення наукової діяльності (як-то укладання словника української мови) та відданість літературно-громадській праці. Проте аналізуючи його літературну спадщину, він доходить висновку про її невідповідність вимогам пожовтневої доби, називає письменника «одним з останніх епігонів реалістично-побутової школи» та відмовляє йому в статусі класика української літератури.